Власне про фестиваль я дізнався за декілька днів до його проведення. Але через сільськогосподарські роботи мені не “світило” на нього потрапити. Все ж підрахувавши трохи, та й компанія намічалася непогана, було вирішено відвідати хоча б другий день фесту. Тим більше що хедлайнерами другого дня були ВВ. Сайт даної події не відзначався інформативністю, та і часу не було шукати інформацію про гурти. Єдине що було відомо, так це
з якої країни команда.
Більшість гуртів було білоруські. Це було закономірним, адже організатори події – білоруси.
Фестиваль проходив на березі десни біля парку. На початок концерту з’явитися не вийло (треба було попоїсти, ну і трохи попопити 
), тож першими було побачено Hair Peace Salon з Мінську. Приємна така музичка.
Народу спочатку було небагато. І рух під сценою був млявий.
Tarpach, знову ж таки з Мінська, привніс певного різноманіття в концертну програму. Перше що кинулося в очі – зовнішній вигляд вокалістки. Перша асоціація, яка у мене виникла, – бджілка Мая (колись ішов по ТБ такий дитячий мультик), але припанкована. Дівчина витворяла на сцені неймовірні викрутаси тілом та голосом. Стосовно музики: то це було вже краще за попередній гурт. Краще в плані інтенсивності та емоційності, але не в плані якості музики.
Потроху народ розігрівся і чекав на вихід одного з вітчизняних гуртів сьогоднішнього дня, а саме Назад Шляху Немає з Києва. Це виявилася альтернатива, щось схоже на hardcore. Знов таки щоб дуже сподобалося, то ні. Цікаво було вперше глянути на гурт та послухати їх музло.
Ще коли я дивився на лотку компакт диски виконавців, помітив платівку TitvinTroll. Диск впізнав по обкладинці, на якій був зображений троль. В пам’яті не залишилося вражень від музики гурту, але пам’яталося що було непогано. Тож я чекав виходу команди, щоб зацінити вживу. З перших акордів стало зрозуміло що я вже не зря приїхав на фестиваль. Гурт відіграв дуже якісно, емоційно, насичено. Музика дуже цікава, потужна, мелодійна. Та і музиканти не стояли стовпами, особливо виділявся вокаліст. Його носило по усій сцені. Я навіть придбав КД гурту під враженням від виступу.
Поляків Zero-85 проігнорували за бокалом пива, так як гурт нічого особливого не грав.
ULIS з Мінську теж зіграли якось скупо та шаблонно, тож ніяких емоцій не залишили.
От і наблизилася та хвилина, яку так усі чекали. Народу вже підтягнулася сила-силенна. Натовп почав скандувати ВВ. Майоріли прапори України та Білорусії. Колоритний ведучий забавляв публіку білоруськомовними жартами та час від часу зачитував список спонсорів, папірець із переліком яких вже під кінець дня був добряче пошарпаним.
І нарешті вийли ВВ. Гурт був як завжди в повному озброєнні. Колоритні наряди всіх участників, віршовані проміжки між піснями у виконанні Олега, повний набір інструменту перед Скрипкою (гітара, гармошка, труба), і навіжені танці лідера, від яких було враження що сцени мало. Виступ був дуже зарядженим, емоційним, душевним, різноманітним і наповненим. Олег та компанія відпрацювали по повній програмі. Прозвучали і “Весна”, і “У клюбі будуть танці”, і “Країна мрій”, і навіть фрагмент гімну України. Загалом після виступу ВВ було відчуття повноцінного закінчення фестивального дня і події вцілому. Тож сповнені емоціями під пісні Плач Єремії та КІШ, у виконанні натовпу, ми поверталися додому.
На Яндекс Відео можна глянути: відеозвіт
На Яндекс Фтотки можна глянути: фотозвіт
