Відвідати Батурин задумка була давня, але чекав поки відбудеться офіційне відкриття; доведуть до толку реконструкцію і все таке… Але думав що вже цього року не вийде з’їздити, але обставини склалися інакше. Їздили автомобілем, по щойно зробленій автостраді, яка по обидва боки усіяна вказівниками стосовно різних історичних пам’яток. Декілька десятків кілометрів було подолано, і трохи поблукавши по місту почалася екскурсія.
Спершу вирішили оглянути “Палацо-парковий ансамбль гетьмана України Кирила Розумовського”. Загалом уся територія, на якій розміщений палац, вражає. Хоч дещо ще знаходиться у стані незакінченому (обабіч палацу дві будівлі недороблені, певна кількість посаджених деревець ще не виросла), але все одно виглядає гарно. Та ще й з погодою підвезло: був ясний сонячний день. Привернули увагу мармурові перила. Як пізніше розповіла екскурсовод, матеріал привезли з Італії. Хоча вона це казала про мармур усередині палацу, але я так подумав, що це стосується і зовнішньої частини. Також певної готичної атмосфери додавали металеві світильники під стелею та по стінам. Трохи побродивши по території, підійшли до центральних східців. Збоку східців стояла металева урна для сміття філігранної роботи, сучасність якої видавав лише сучасний пакет для сміття. Постоявши трохи в черзі, нас впустили до холу. Натягнувши на ноги пакети, з яких ми достатньо покепкували, усі рушили за екскурсоводом. Палац має три поверхи. На даному етапі, для огляду готові лише два. Третій, у якому розміщені покої, ще на реконструкції. Але, як нам сказали, вони дуже скромні. Загалом усе побачене і почуте було дуже цікавим. І картинні галереї, і старовинні меблі, статуї, книжкова шафа (до речі, найстаріша в Європі) та інша атрибутика. Загалом, зівати в цей час не варто, адже охочих усе це подивитися забагато, і екскурсоводи розповідають дуже швидко, і оком не встигаєш моргнути, як вже усі в іншій кімнаті.
Наступною по маршруту була “Цитадель Батуринської фортеці”. Перше, що впало в очі, рів навколо фортеці, у якому немає води. Ефект не той. А загалом вражає. Всередині теж є на що глянути: гармати декількох видів, шикарний колодязь, будівлі з цікавим оформленням вікон, та фігурною ковкою. Мармуру тут правда не було, але дерево теж матеріал 
.
Заїхали на трохи й до музею “Будинок Генерального судді Лівобережної України”. В сам музей не заходили, а лише походили по парку, глянули на пасіку імені Петра Прокоповича, на яблуневий сад.
До речі, за декілька кілометрів від Батурина знаходиться могила з пам’ятним знаком Петра Прокоповича.
P.S.
Хотілося б ще слово сказати про деяких громадян нашої неньки України. Під час стояння в черзі надивився на жлобство, хамство, наглість, грубість певних представників і представниць. Оце трохи знівелювало враження від поїздки, але лише трохи.
Фото можна глянути на Яндекс Фотки: Фото
