Перше, що хотілося б сказати, так це те, що усі б концерти були такої якості як дане дійство. Організація була відмінна. Без лишніх понтів та тривалих заминок. Були деякі моменти, але вони не суттєві. Звук був супер відмінний. Та ще й у порівнянні з минулим мною відвіданим концертом у БК Хімволокно, то цей був наче ковток свіжого повітря після засухи. Єдиний аспект не порадував: треба було йти на потяг додому, не дочекавшись закінчення концерту та зустрічі з хедом. Але головна місія дня були виконана:

були куплені квитки на Global East 2010 та Finntroll + Norther.

Першими на сцену вийшли гурт Крилья (Миколаїв). Як сказав ведучий презентації: що це вітчизняна відповідь російському гурту Ария. Виступ вийшов непоганий, голос у вокаліста потужний. Але поведінка на сцені була невпевнена: видно було дьорганину. Відчуття було, що хлопці не в своїй тарілці.

На протязі вечора організатори обіцяли потроху презентувати учасників майбутнього фесту. Першими були оголошені поляки Cemetery of Scream (Краків), після чого один із учасників гурту виступив з промовою і кинув в натовп диском гурту.

Певний час тому я прослухав новий альбом Conquest (Київ) Empire. За творчістю даного гурту слідкую, але лише для загального розвитку, так як до Power Metal рівно дихаю. Виступ гурту був дуже якісний, впевнений та потужний. Хлопці та дівчата зіграли як нові пісні, так і старі хіти. По поведінці присутніх біля сцени видно було що творчість гурту людям до вподоби. 

Потім нам презентували ще пару гуртів, заброньованих на Глобал Іст, показавши на екрані музичні кліпи.

Усі чекали вихід на сцену хеда, але то пробки то голод останнього заважали. Тож організатори вирішили показати нам Balfor (Київ). Після перших акордів я відчув що вечір не пройшов даром. Нарешті милий вухам гроул, і потужні музичні хвилі. До кінця виступ гурту побачити не вдалося, але почуте дуже-дуже сподобалося.

Чекаємо на  Global East 2010!

Фото можна глянути на Яндекс Фотки: Фото

Відео можна глянути на Яндекс Відео: Відео

Я не зовсім орієнтуюся в причинах затримки концерту, але краєм вуха чув про суперечки стосовно періодичності виступу гуртів. І стало якось не по собі. Ну ви ж міталісти, блекарі і все таке, а гризетесь через дрібницю: хто коли виступатиме. Соромно товаріщі!

Не пройшло і пів року, як нас запустили до БК, перед цим обмацавши на наявність кулеметів. І знов сидимо і слухаємо як музики дрокають інструмент. Та й народу було обмаль. І, напевно, через таке відношення до слухачів, певна кількість пішла геть. Але я був у інших умовах: мав квиток на потяг о 00:40, тож спішити не було куди.

Нарешті нас запросили до зали. Саме так, адже місце проведення концерту, тим більше блекового, анітрохи не підходило за зовнішнім виглядом до такої події. Зал був у кращих традиціях радянської доби: сцена обвішана рюшечками бірюшечками червоного кольору; перед сценою ряди сидінь. Склалося враження, що нас чекає вступ ВІА Самоцвєти. Гурти виходили на сцену без оголошення, ніхто концерт не вів, не оголошував команди. Якби деякі гурти самі себе не представляли, то хто зна хто грає. Хоча хтось може посперечатися: мовляв, такі гурти треба знати в обличчя. Але воно то може і треба, але…

Опущу опис другорядних команд, так як ніодна навіть трохи не справила враження, зупинюся лише на трьох: Stillborn (Польща), Semargl (Україна), Nabaath (Росія).

Коли заграли Nabaath, я вирішив що вечір не пропав даром. Якісно, потужно, хоч і з погано налаштованим інструментом. Але видно було що хлопці стараються. І за це їм повага. Тим більше не було ніякого пафосу, просто музиканти робили свою справу. Але одне погано, що мала програма була. Але це напевно через затримку концерту.

Коли на сцену вийшли Semargl, перше що прийшло на ум – слова з одної мультяшки: “Ура! Цирк приїхав!”. Ні, я не хочу сказати що я дивуюся зовнішньому вигляду музикантів стиля black, зовсім навпаки. Але із однією поправкою: усього потрібно бути в міру, і воно не повинно виглядати смішно. В даному випадку усе було інакше. Було відчуття що чуваки вирвалися із black бутіка: круті чорні прикиди, які нижче пояса схожі на спідниці, і вокаліст із розп”яттям на поясі перевернутого догори ногами. Круто! Але… Час від часу воно переверталося тильною стороною і було видно що воно штамповка. Рухи, жести. Якось воно усе було неприродно. От виступ гурту в цілому сподобався. Із усіх гуртів найкраще налаштований звук. Але… Була драм-машина, а не живий барабанщик. На його місці вихилялося якесь дівча. Та і почуте не було схоже на те, що я чув на студійних записах. І було відчуття якоїсь синтетичності. І чистим blackом це назвати було важко, хіба що за зовнішній вигляд музикантів. Але ж людину сприймають не за одягом… Та й іще один неприємний момент: заборонили знімати гурт на відео. Мовляв, усіх можна, а  Semargl – ні. Було якось дивно. Тіпо якісь рок зірки, мать їх так.

Поляки Stillborn знов викликали думки про цирк. От виступ гурту сподобався найбільше. Хоч, знов таки, налаштовані було нікудишно. І вокаліст у них харизматичний. Народ підняв відмінно. Контактував з публікою.

Загалом враження від концерту половинчасті. Тож не можу сказати що сподобався, і що не сподобався теж не скажу. 50/50. Але що відвідав не жалкую.

Фото дивимося на Яндекс Фотки: Фото

Відео на Яндекс Відео: Відео

Відвідати Батурин задумка була давня, але чекав поки відбудеться офіційне відкриття; доведуть до толку реконструкцію і все таке… Але думав що вже цього року не вийде з’їздити, але обставини склалися інакше. Їздили автомобілем, по щойно зробленій автостраді, яка по обидва боки усіяна вказівниками стосовно різних історичних пам’яток. Декілька десятків кілометрів було подолано, і трохи поблукавши по місту почалася екскурсія.

Спершу вирішили оглянути “Палацо-парковий ансамбль гетьмана України Кирила Розумовського”. Загалом уся територія, на якій розміщений палац, вражає. Хоч дещо ще знаходиться у стані незакінченому (обабіч палацу дві будівлі недороблені, певна кількість посаджених деревець ще не виросла), але все одно виглядає гарно. Та ще й з погодою підвезло: був ясний сонячний день. Привернули увагу мармурові перила. Як пізніше розповіла екскурсовод, матеріал привезли з Італії. Хоча вона це казала про мармур усередині палацу, але я так подумав, що це стосується і зовнішньої частини. Також певної готичної атмосфери додавали металеві світильники під стелею та по стінам. Трохи побродивши по території, підійшли до центральних східців. Збоку східців стояла металева урна для сміття філігранної роботи, сучасність якої видавав лише сучасний пакет для сміття. Постоявши трохи в черзі, нас впустили до холу. Натягнувши на ноги пакети, з яких ми достатньо покепкували, усі рушили за екскурсоводом. Палац має три поверхи. На даному етапі, для огляду готові лише два. Третій, у якому розміщені покої, ще на реконструкції. Але, як нам сказали, вони дуже скромні. Загалом усе побачене і почуте було дуже цікавим. І картинні галереї, і старовинні меблі, статуї, книжкова шафа (до речі, найстаріша в Європі) та інша атрибутика. Загалом, зівати в цей час не варто, адже охочих усе це подивитися забагато, і екскурсоводи розповідають дуже швидко, і оком не встигаєш моргнути, як вже усі в іншій кімнаті.

Наступною по маршруту була “Цитадель Батуринської фортеці”. Перше, що впало в очі, рів навколо фортеці, у якому немає води. Ефект не той. А загалом вражає. Всередині теж є на що глянути: гармати декількох видів, шикарний колодязь, будівлі з цікавим оформленням вікон, та фігурною ковкою. Мармуру тут правда не було, але дерево теж матеріал .

Заїхали на трохи й до музею  “Будинок Генерального судді Лівобережної України”. В сам музей не заходили, а лише походили по парку, глянули на пасіку імені Петра Прокоповича, на яблуневий сад.

До речі, за декілька кілометрів від Батурина знаходиться могила з пам’ятним знаком Петра Прокоповича.

P.S.

Хотілося б ще слово сказати про деяких громадян нашої неньки України. Під час стояння в черзі надивився на жлобство, хамство, наглість, грубість певних представників і представниць. Оце трохи знівелювало враження від поїздки, але лише трохи.

Фото можна глянути на Яндекс Фотки: Фото

Тож місце проведення було знайдено відносно швидко.На початку дійства народу було не багато. Думаю далася взнаки не достатня проінформованість народу. А можливо і Сталкер фест, який того ж дня проходив на Майдані Незалежності, та ще й був шаровим. Сцена була теж невеличкою. Поодаль від сцени стояла пара-трійка палаток. Загалом все навкруги не було схоже на фест, а скоріше на якесь неформальне збіговисько. До початку концерту залишалося з півгодини, тож був час пройтися з плановим оглядом місцевості. Першим увагу привернула поляна з ідолами, над якими в поті чола трудився молодий хлопчина з бензопилою. Пару чоловік малювали, пару торгували.

Першими на сцену вийшли Аварійне Небо. Для розігріву виступили дуже таки непогано. Легенький рок, мелодійна музика, якісний звук.

Наступними були гості із Білої Церкви За Край. Як їх проанонсував ведучий фесту: гурт, який написав пісню про доярок. Хлопці також виступили на рівні. З гумором. Чого тільки варта їх пісня про доярок.

Хотілося б виділити наступних учасників Дівчина Джона. Гурт грав акустично і без барабанів, але усе перекривав їхній вокаліст, який має доволі таки непоганий голос.

Про Пропала Грамота я читав лише в інтернеті, і жодного разу не чув, навіть в запису. Тож мав бажання заповнити цю прогалину. Гурт дуже сподобався. Впевнена поведінка на сцені, цікава музика. А кінцівка було просто суперова: народ все таки випросив драйву, і хлопці зіграли білоруською довбуша.

Записи Росава я чув, а от вживу дану пані не доводилося бачити. Тож я чекав виходу на сцену цієї спокійної і цікавої співачки. І мої чекання не виявилися марними.

Коли вийшли на сцену Оркестр Янки Козир, було відчуття що це якісь чи то рок зірки, чи артисти циркової трупи. Гламурні розцяцьковані костюми, вокалістки в оригінальних плащах (одна з яких була одягнена в державний прапор). Але з самого початку виступу стало зрозуміло що гурт не рядовий. Під час, і після, виступу таких гуртів хочеться почути їх ще раз, і не один. Тож і у мене виникло бажання ще відвідати концерт за участю Оркестр Янки Козир.

Ну і нарешті вийшли на сцену Кому Вниз! Даний гурт я мав бажання почути наживо вже декілька років. Але все ніяк не виходило потрапити на концерт. Тож я навіть не роздумував чи їхати на Антонич Фест. Загалом емоцій від виступу команди було маса. Сподобалося усе: виступ, атмосфера, виконання, розмови. Відчувався беззаперечний авторитет гурту на українській сцені. Ну і бойовик “Суботів” поставив масивну крапку у виступі хлопців і концертній частині фестивалю загалом.

P.S.

Окремо хотілося б сказати про якість звуку. Він був на висоті. У мене склалося таке відчуття, що такого налаштованого апарату я ще не чув. Тож величезний “+” звукорежисерам.

Фото можна глянути на Яндекс Фотки: Фото

Епізод виступу “Кому Вниз” з піснею “Ліра” Яндекс Відео: Відео

про подію і вже заздалегіть “намилився” її відвідати. Власне дякуючи чоловіку своєї сестри мав інформацію з перших рук про пересування мотоциклістів, тож варіант прогавити їхній приїзд був не актуальним.

Цього року зупинка мотоциклів була запланована біля Ніжинського університету. Хоча минулі роки усе відбувалося на центральній площі, на якій можна було непогано розвернутися.

Перед приїздом основної частини, з’явилося кілька спортивних байків. Хлопці доволі таки непогано розігріли публіку, показуючи приголомшливі трюки. Та і корисне діло вони зробили. Адже з їх появою, люди почали оперативно зізвонюватися з друзями. Тож до приїзду основних сил, вже зібралася чималенька кількість глядачів.

Хоча через кілька хвилин підійшов ректор університету і почав розбір польотів: тіпо хто дав дозвіл торкати мій асфальт і все таке…

З’явилася колона як і було обіцяно. І це виглядало вражаюче! Мотоциклів не можна було порахувати. Але це було зайве, адже очі розбігалися від зовнішнього вигляду транспорту  та водіїв. Тут були і спортивні байки, і солідні харлеєподібні екземпляри, і саморобні. Були навіть на дельтах та скутерах. Але на фоні інших мотоциклів це виглядало смішно. Загалом двоколісних стояло десь приблизно метрів п’ятсот. І почалися фотографування, знімання, і просто вилупляння. Зняти усе було не реально, адже невідомий був час стоянки (обіцяли наче хв 15-ть), та і акумулятори у фотоапараті натякали на скору розрядку. Тож знімав лише цікаві екземпляри.

Поодаль від ВУЗу вздовж дороги почалися виступи еквілібристів на спортивних. Було і цікаво, і класно, і небезпечно, і вражаюче, і…смішно, коли один чолов’яга вискочив з натовпу на своєму велосипеді і почав корчити із себе байкера. Усі гуртом дружньо посміялися.

Також увагу людей привернув чотирирічних хлопчик на невеличкому спортивному мотоциклі.

Загалом усе було цікаво. І радує той факт, що є в нашому місті люди, які не лише зайняті своїми прибутками, а й такі, які хоча б щось роблять для загалу.

Фотозвіт на Яндекс Фотки: Фотозвіт

Відеозвіт на Яндекс Відео: Відеозвіт

з якої країни команда.

Більшість гуртів було білоруські. Це було закономірним, адже організатори події – білоруси.

Фестиваль проходив на березі десни біля парку. На початок концерту з’явитися не вийло (треба було попоїсти, ну і трохи попопити ), тож першими було побачено Hair Peace Salon з Мінську. Приємна така музичка.

Народу спочатку було небагато. І рух під сценою був млявий.

Tarpach, знову ж таки з Мінська, привніс певного різноманіття в концертну програму. Перше що кинулося в очі – зовнішній вигляд вокалістки. Перша асоціація, яка у  мене виникла,  – бджілка Мая (колись ішов по ТБ такий дитячий мультик), але припанкована. Дівчина витворяла на сцені неймовірні викрутаси тілом та голосом. Стосовно музики: то це було вже краще за попередній гурт. Краще в плані інтенсивності та емоційності, але не в плані якості музики.

Потроху народ розігрівся і чекав на вихід одного з вітчизняних гуртів сьогоднішнього дня, а саме Назад Шляху Немає з Києва. Це виявилася альтернатива, щось схоже на hardcore. Знов таки щоб дуже сподобалося, то ні. Цікаво було вперше глянути на гурт та послухати їх музло.

Ще коли я дивився на лотку компакт диски виконавців, помітив платівку TitvinTroll. Диск впізнав по обкладинці, на якій був зображений троль. В пам’яті не залишилося вражень від музики гурту, але пам’яталося що було непогано. Тож я чекав виходу команди, щоб зацінити вживу. З перших акордів стало зрозуміло що я вже не зря приїхав на фестиваль. Гурт відіграв дуже якісно, емоційно, насичено. Музика дуже цікава, потужна, мелодійна. Та і музиканти не стояли стовпами, особливо виділявся вокаліст. Його носило по усій сцені. Я навіть придбав КД гурту під враженням від виступу.

Поляків Zero-85 проігнорували за бокалом пива, так як гурт нічого особливого не грав.

ULIS з Мінську теж зіграли якось скупо та шаблонно, тож ніяких емоцій не залишили.

От і наблизилася та хвилина, яку так усі чекали. Народу вже підтягнулася сила-силенна. Натовп почав скандувати ВВ. Майоріли прапори України та Білорусії. Колоритний ведучий забавляв публіку білоруськомовними жартами та час від часу зачитував список спонсорів, папірець із переліком яких вже під кінець дня був добряче пошарпаним.

І нарешті вийли ВВ. Гурт був як завжди в повному озброєнні. Колоритні наряди всіх участників, віршовані проміжки між піснями у виконанні Олега, повний набір інструменту перед Скрипкою (гітара, гармошка, труба), і навіжені танці лідера, від яких було враження що сцени мало. Виступ був дуже зарядженим, емоційним, душевним, різноманітним і наповненим. Олег та компанія відпрацювали по повній програмі. Прозвучали і “Весна”, і “У клюбі будуть танці”, і “Країна мрій”, і навіть фрагмент гімну України. Загалом після виступу ВВ було відчуття повноцінного закінчення фестивального дня і події вцілому. Тож сповнені емоціями під пісні Плач Єремії та КІШ, у виконанні натовпу, ми поверталися додому.

На Яндекс Відео можна глянути: відеозвіт

На Яндекс Фтотки можна глянути: фотозвіт

Перше що здивувало: чому маршрутні таксі не доїзджали до місця події? Довелося чимчикувати ніжками пару кілометрів. Фест проходив на території (я так думаю) колишнього військового містечка. Літаки, бараки, військовий транспорт.

На початку феста народу було не багато, і було відчуття, що міліції та охорони чисельністю більше. Але то тривало не довго. Люди підтягувалися. Контингент був, в основному, молодий. Де-не-де були більш-менш дорослі люди. Ну а в іншому класична схема: пиво, мінеральна вода, рибка та пиріжки. Я сподівався що будуть продавати диски виконавців; думав придбати альбом Тартак з Гуляйгород. А натомість роздавали фестивальні майки, що теж було непогано. І от непогане місце зайняте, і починаємо спостерігати дійство. Ведучими фесту були колишній участник ТНМК Фозі, та малий покійного Пелиха.

Відкрили концерт O.Torvald. До цього я гурту не чув. Ну, в принципі, я нічого і не втратив. Таке музло можна послухати на концерті, для загального розвитку. А так щоб слухати вдома, то це не для мене. Хоча люди під сценою їм жваво підспівували. Тож виходить народ творчість команди знає. Хоча треба сказати що хлопці відіграли енергійно.

Наступними вийшли Мурени. Даний гурт знайомий мені лише за назвою. Ну це було щось схоже на попердній гурт, лише більш спокійно. Ну і більше сказати нічого. Лише те, що народ так само енергічно вітав гурт і дурів як міг. Тож думаю гурту було приємно бачити таку реакцію людства на свою творчість.

Наступних участників я і чув, і трохїи слухав. Мотор’ролла. Порівнюючи їхню ранню творчість, і те, що вони грають зараз, можна сказати що гурт попса чистої води. Але то таке. В цілому гурт відіграв стабільно якісно, але у мене ніяких емоцій не залишив. Хоча народ, знов таки, відривався на повну.

І тут вийшли чуваки Dazzle Dreams. Перше враження: не зовсім вдала копія буржуїв Depeche Mode. І тут настав для мене час сходити до вітру, та купити пиріжків, бо вже шлунок почав серйозно задумуватися на майбутнім. Тож поки я справився зі своїми ділами, та оглянув територію фесту, чуваки майже закінчили свій виступ.

Наступними заводити публіку визвалися С.К.А.Й.. От С.К.А.Й. більше знаю і чув. Хоча особливо захвату гурт і його музло не викликає, але все ж… Із задоволенням подивився хлопців вживу. Виступ сподобався.

І нарешті сталося те, заради чого я перся на це дійство, не зважаючи на те, що хто знає що і як  могло статися. Тартак! “О-ля-ля, жує мене журба!”. З перших акордів почалося несамовите дійство. Народ і так дурів увесь концерт, а тут він просто збожеволів. Скакав, кричав, співав, танцював. Положинсткий був у своєму репертуарі: не зупинявся на сцені ані на хвильку. І навіть зістрибнув у натовп. Тож не скористатися можливісю потрогати співака за, принаймні, ногу, було б гріховним ділом. І з скаженим задоволення від того, що побачив Сашка у півметрі від себе, танцюю, махаю хаєром, співаю і дуже задоволений від фесту. Лише одне розчарувало: триваліст виступу Тартак. Хотілося принаймні вдовє більше, але це ж таке. І чекав я більше хітів. А отримав лише дует Положинський-Підлужний. Це було класно. Після того, як Сашко повернувся на сцену, він почав виховувати молодь як треба поводитися із артистом. Що його треба не роздягати та розривати на шмаття, а обережно носити і ставти на місце.

Фест закінчився дружнім виходом усіх артистів, що виступали, на сцену і невеличким феєрверком. Але ми вже неправлялися до маршрутки, аже попереду ще була дорога додому.

Сподіваюся наступного року буде не гірше, а краще!

Фотозвіт на Яндекс Фотки: фотозвіт

Відеозвіт на Яндекс Відео: відеозвіт

Таку кількість писанок я бачив вперше в житті. Паралельно з виробами висіли листки з коротенькми описами орнаментів, і їх розшифровка. Цікаво було порівняти стилі писанок різних регіонів. Відмінна була як техніка, так і вигляд писанок: були і

шкіряні, і обклеєні бісером, і дерев’яні. Загалом зібрання писанок сподобалося.

Кому цікаво глянути фото: Фотозвіт

Маса вогнищ, авто, палаток. З усіх боків лунали пісні (звідкісь магнітофонні, звідкісь у живому виконанні), визги дівчат і гіготання чоловіків. Так як ми планували вжарити шашликів, то почалися пошуки дров. Пошуки виявилися нелегкими, адже "всьо било украдєно до нас". І те, що було знайдено, було мокрим після дощу. Але людина так влаштована, що при бажанні, чи то потребі, вона може швидко знаходить вихід з певної ситуації. І в нас вже є сухі дрова. Процес готування шашлику при світлі габаритних вогнів авто та фонариків, і під, час від часу, вириваючимся дощем доволі цікавий. Але продуктивний. І от ми вже під "Я люблю тєбя да сльоз…" з протилежного берега "Блакитного" озера жуємо шашлик, п’ємо хто пиво, хто вино. Але саме цікаве було попереду. Дехто влягся в авто, інші – в палатки (ну природа ж як не як). Все почалося вночі. Те що пішов дощ, всі почули. А те що палатку затопило, я відчутув трохи згодом. І коли почули, в ній вже було пару сантиметрів води і вода прибувала. Через що пару тіл швидко перекочувало в авто, увімкнуло пєчку і декілька хвилин тряслося. Ранок теж не порадував. Лив дощ. А смішно те, що я боявся, звичайно перед поїздкою, не обгоріти на сонці. Принаймні одне бажання збулося. Але мокра погода тривала не довго. Через деякий час ми вже смажили чергову порцію шашлику. Тепер про самі озера. Їх там три. Біля одного з них, ми й розклали свій лагер. Озеро густо обсаджене деревами (з нашого боку були сосни; з протилежного і по флангах були і листяні дерева). Тож я не уявляю як там можна б було загорати. Відпочиваючих було по всій окружності водоймища. Наівть угледів делегацію з Германії, яка гордо вивісила національний прапор. Навіть на скутері каталися; круто. Вода в озері прото супер. Чиста, “м’яка”. немає течії, що дуже зручно. Вода дуже спокійна. Зранку була тепла як чай, порівнюючи з температурою повітря. На поверхні води стояв легкий туман. тож ми певний час в ньому плавали. Плюс до цього почав злегка моросити дощ. Потроху розпогоджувалося. І крізь хмари стало пробиватися сонце. І в сукупності з легеньким дощем, з’явилася веселка. Метрів п’ятсот від озера, біля якого ми зупинилися, було друге озеро. Розмірами воно виявилося меншим, але не менш гарнішим. От поплавати в ньому не вийшло. Бо пішли ми туди в одязі, і через деякий час знов пішов дощ. Кажуть що озера мають блакитний відиінок через якісь мінерали, якуі там видобували. Але через таку погоду блакитними вини не видавалися, скоріше зеленуватими. Але всеодно виглядало гарно. Час на відпочинку летить швидко. І з бажанням приїхати ще, повертаємося додому. І о чудо! Вилізло сонце.

Фотозвіт можна глянути на Яндекс Фотки: Фотозвіт

Відеозвіт можна глянути на Яндекс відео: Відеозвіт

На днях, побачив пам’ятник своїми очима. В принципі, згоден з автором “Гарту”, хоча спочатку його слова обурили. Можливо пам’ятник відноситься до якоїсь замисловатої вітки мистецтва, але мені ніколи таке мистецтво не подобалося.

Дивимося фото на Яндекс Фотки: Фотозвіт